4. Діяльність "УПЦ-КП" в Яготинському районі
5. Храми і "священики" "УПЦ-КП" на Яготинщині
1. Що це за організація, котра має дивну назву "Українська православна церква - Київський патріархат"? Чому її представники служать у православних храмах і називають себе православними священиками, а Українську Православну Церкву - московською і окупантською?
Декотрі найбільш консервативно налаштовані богослови називають цю спільноту "тоталітарною неопротестантською сектою з зовнішньою православною обрядовістю"(1). "Тоталітарною", бо вона ґрунтується на жорсткому управлінні з необмеженою владою лідера - Філарета, чиє слово сильніше за людський і Божий закон. "Протестанською", бо з'явилась як протест проти канонічної Церкви, відокремила себе від Православного Світу і стала цілком самодостатньою релігійною організацією, якій непотрібне нічиє визнання - на зразок баптистів чи п'ятидесятників. Існують інші, більш м'які, оцінки - "протестанти східного обряду", "розкольники", "самочинне зборище". Але в одному богослови та ієрархи всіх п'ятнадцяти Православних Церков, що утворюють Вселенське Православ'я, сходяться - ця організація не є православною і перебуває за огорожею Церкви (2). Тому всі таїнства, які тут здійснюються, є лицедійством, театральною виставою. Тут "хрестять" дітей, але вони залишаються нехрещеними, "сповідають" без відпущення гріхів, "причащають" - а насправді лише дають скуштувати вино з хлібом. У минулому столітті деякі старці передбачали, що таке станеться. Говорив про подібне і Тарас Шевченко:
Виростають нехрещені
Козацькії діти,
Кохаються невінчані,
Без попа ховають...
Чому ж ця організація користується таким авторитетом в очах багатьох людей в Україні і, особливо, в очах влади та засобів масової інформації? Чому позицію офіційної Української Православної Церкви так рідко вдається почути? Причина банальна і проста - організація спекулює на патріотичних почуттях українців, має яскраво виражений політичний характер. Власне, є не стільки релігійною спільнотою, як політичною - за ідеологією наближається до правих та правоцентристських партій. Через що доволі популярна на Західній та Центральній Україні.
Як же виникла ця організація? Плутаність її появи зумовлена темними часами розвалу СРСР та початку становлення незалежної України. У цей період в нашій країні з'явились більшість різноманітних сект і єресей. Ця плутаність часто дозволяє лідерам цієї спільноти вводити в оману простих людей.
Історію організації необхідно розпочати з постаті, що її створила - колишнього ієрарха Російської Православної Церкви - Митрополита Київського Філарета. Нині позбавленого сану і відлученого від Церкви за злочини проти віри Михайла Антоновича Денисенка (4).
У 1961 році розпочались гоніння на Києво-Печерську Лавру, в яких Філарет (тоді ще архімандрит) брав активну участь. Коли разом з міліцією він прибув виганяти монахів, один чернець (у майбутньому відомий старець Зосіма) йому сказав: "Пам'ятай, за свою нечесть ти відступиш від Бога і будеш ворогом Церкви, прийде час - ти зрадником Церкви будеш." Як побачимо далі, це пророцтво здійснилось.
На фоні цієї події яскраво видно лицемірство Філарета, який нині заявляє, що він відкрив Києво-Печерську Лавру (була відкрита владою, коли ставлення до Церкви пом'якшилось). Забуваючи, що саме він її закривав, а згодом, у 1992 за допомогою бойовиків УНА-УНСО (за мовчазної згоди міліції) намагався захопити її штурмом, але монахи відстояли святиню.
Завдяки активному співробітництву з КДБ та комуністичною владою, Філарет здійснив стрімку кар'єру, і швидко став Митрополитом Київським. Колишні комуністичні урядовці заявляли: "Всі питання, які ми перед ним ставили на зовнішній арені, завжди виконував блискуче" (5).
У 1990 році відбулись вибори голови Російської Православної Церкви. Філарет був упевнений, що саме він стане Патріархом Московським. Але марно він розраховував на тиск і підтримку з боку комуністичної верхівки. "Ми й собі вже допомогти не можемо", - говорили йому урядовці, яким він так довго і вірно служив. Щоб заручитися підтримкою шовіністично налаштованих росіян, Філарет взяв антиукраїнський курс. Жорстка конфронтація з УАПЦ (ще одним розкольницьким угрупуванням), небажання вести діалог з ними та українською греко-католицькою церквою, повна заборона священнослужінь українською - це характерні риси керівництва Філарета того часу. На прохання провести на честь проголошення незалежності єдине богослужіння українською у Свято-Володимирському соборі Києва Філарет відповів - "никогда этого не будет". Як дивно тепер виглядає тотальна українізація у його нинішній організації, але чого не зробиш заради влади.
Незважаючи на всі старання, Філарет зазнав нищівної поразки на виборах Патріарха. Окрім обраного Алексія ІІ, його набагато випередив ростовський митрополит - українець Володимир (Сабодан).
Після цього провалу Філарет не розгубився. Свою жагу влади він вирішив реалізувати в інший спосіб - створити свою власну церкву і стати там Патріархом. Обставини були сприятливі - бажання православних українців щодо Помісної Церкви. У цьому ж році Український Екзархат Російської Православної Церкви став Українською Православною Церквою (незалежною в управлінні, з правами канонічної автономії).
Можливо, якби Філарет відкинув особисті амбіції, то спрямовані ним зусилля на здобуття автокефалії принесли б успіх, і Українська Православна Церква вже була б Помісною. Але жорсткий тоталітарний стиль правління, придушення всіх незгодних, призвели до дуже сумних наслідків.
На Помісному Соборі Російської Православної Церкви українські єпископи не були одностайні щодо набуття автокефалії, але були одностайні в іншому - митрополит Філарет не може далі керувати Церквою, оскільки розпалює ворожнечу між українцями. Філарет перед хрестом і Євангелієм дав обітницю скласти з себе повноваження, але трохи згодом на Соборі УПЦ. Уже тоді Алексію ІІ вказували на підозрілість такого рішення Філарета, але Патріарх дав йому шанс.
Повернувшись у Київ Філарет заявив, що на нього тиснули, і що він ніколи не полишить посаду Митрополита Київського. У зв'язку з відходом від Православ'я (порушення обітниці, невиконання заборони на рукопокладення ієреїв та інші канонічні злочини), Філарет був відсторонений від керування Українською Православною Церквою і блюститель престолу Митрополит Харківський Никодим (Руснак) скликав Собор у Харкові (у Києві Філарет з Леонідом Кравчуком погрожували розправою). Незважаючи на залякування Філарета, на Собор з'їхались (або висловили свою повну підтримку) усі єпископи Української Православної Церкви, окрім вигнаного братією з Почаївської Лаври її настоятеля Якова (Панчука). На Соборі предстоятелем Української Православної Церкви було обрано Володимира (Сабодана).
Філарет не скорився рішенню Собору, за що був позбавлений сану (став простим монахом). Він розпочав активну розкольницьку діяльність, викравши казну та архів Української Православної Церкви. Після невдалої спроби об'єднатися зі ще одним розкольницьким угрупуванням ("Українською автокефальною православною церквою") Філарет зареєстрував власну церкву: "Українську православну церкву - Київський патріархат".
Ця організація стала активно розвиватись завдяки повній підтримці держави, а саме особисто Леоніда Кравчука. У 1992-1994 роках силою захоплювали храми, рядових священиків і людей вводили в оману грою на патріотичних почуттях або залякували. Цей період терору проти православних в Україні сколихнув увесь світ. Міжнародні правничі та духовні організації неодноразово звертались до Л.Кравчука з приводу гонінь на православних, але безуспішно. Згодом багато священиків, що приєднались до "УПЦ-КП", покаялись і повернулись до Української Православної Церкви. Вони зрозуміли, що організація Філарета не є спробою утворити автокефалію, а взагалі не є православною Церквою (як відразу заявили не лише Російська Православна Церква, а й усі інші Помісні Церкви).
За злочини проти Православної Церкви Філарет був підданий анафемі. При цьому порушення, що стосувались його особисто (вірогідна наявність дружини і дітей, активна співпраця з КДБ), на церковному суді майже не піднімались.
Проте все це не заважає діяльності організації. "УПЦ-КП" має близько 4000 общин в Україні і активно розвивається.
Для більшості людей слово "неканонічність" незрозуміле, тому вони не звертають уваги, що "УПЦ-КП" є неканонічною.
Що ж таке канонічність? Мовою Православ'я це означає "законність". "Неканонічність", відповідно, означає "незаконність". Як держава живе за певними законами, так і Церква живе за дуже чіткими канонами, затвердженими ще в перші віки християнства.
"Хто порушує канони Церкви, той свідомо ставить себе поза межами Православної Церкви. Такі люди, або організації з точки зору світського права мають повне право на існування. Однак з точки зору церковного права вони не є православними (хоча й називають себе такими), оскільки відійшли від норм, які визнають зібрання віруючих як Православну Церкву, що веде початок від Господа Іісуса Христа. Такі організації є вже не церковними, а світськими новоутвореннями, в яких звершувані "священнодійства", з моменту їх виходу із Вселенської Православної Церкви, втрачають свою сакраментальну сторону, стають безблагодатними акторськими діями" (О.Драбинко).
Немає сенсу повторювати, що Філарет порушив безліч канонів (6). Через що уся ієрархія "УПЦ-КП" є недійсною. Жодна Православна Церква світу не визнає її "священиків" та "єпископів" як православних ієреїв.
На самому початку появи "УПЦ-КП" в Яготині була створена ціла "єпархія", оскільки багато священиків Української Православної Церкви були введені в оману і перейшли в розкол. Один з них - Іоанн (Сіопко) - був зведений у "єпископа" і очолив цю "єпархію". Через рік він зрозумів, що "УПЦ-КП" не має нічого спільного з Православ'ям, і повернувся в лоно Української Православної Церкви через покаяння. Нині він архієпископ Хустський і Виноградівський.
Разом з іншими колишніми розкольниками він пояснив: "Під час проведення Всеукраїнського Православного собору в Києві нам стало відомо - наші хіротонії (7) недійсні, що до цього часу ретельно від нас приховувалось" (8)
"Яготинська єпархія УПЦ-КП" невдовзі зникла. Проте чимало храмів і досі утримуються цією організацією. Зокрема, два храми в Яготині, храми у Нечипорівці та Засупоївці. Очолюється вся ця спільнота "благочинним" Володимиром Лещенком. Також ними здійснюються активні спроби добитися передачі їм Свято-Троїцького храму, історичної пам'ятки Яготинщини, що відбудовується за державний кошт.
Незважаючи на загальні декларації про невтручання влади у церковне життя, філаретівці своєму успішному існуванні на Яготинщині завдячують саме активній підтримці нинішньої влади - голові адміністрації Президента, та фракції БЮТ у міській та районній владі, що виграла вибори.
Православним часто не дозволяється проведення святкових богослужінь та інших заходів, наприклад проведення панахиди за загиблими 9 травня на Алеї слави, освячення води на джерелі св. Параскеви 8 липня (куди, як правило, приїжджає "патріарх" Філарет).
1. А.Драбинко. Православие в посттоталитарной Украине (диссертация кандидата богословских наук). К., 2002.
2. Знаковим є те, що один з "лжепатріархів" похований перед входом до Софійського собору - у буквальному розумінні "за огорожею Церкви".
3. О.Драбинко. Чому розкольницькі угрупування в Україні звуться "неканонічними"?
4. Анафему (відлучення від Церкви, найтяжча міра покарання у Православ'ї) лжепатріарха Філарета визнали і підтримали всі помісні Православні Церкви, тому його спроби заявляти про її недійсність виглядають кумедно.
5. М.Харчев, голова Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР.
6. Див. детальніше у статті Олександра Драбинка "Чому розкольницькі угрупування в Україні звуться неканонічними?"
7. Зведення в єпископів.
8. Звернення єпископів УПЦ-КП Софронія (Власова), Спиридона (Бабського), Іоанна (Сіопко) до Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського і всієї України (14.12.1993)