Розкольники часто стверджують, ніби вони не визнаються лише Російською Православною Церквою, ніби анафема Філарета не визнана іншими. Проте це не так. "Київський Патріархат" відколовся не від РПЦ, а від усієї Вселенської Православної Церкви. Нижче наведені висловлювання про український розкол предстоятелів, ієрархів та богословів усіх 15 автокефальних Православних Церков світу, що складають єдину і неподільну Вселенську Православну Церкву - Церкву Христову. Подані також їхні запевнення про визнання лише УПЦ єдиною представницею Вселенського Православ’я на території України.
Варфоломій І, Патріарх Вселенський, архієпископ Константинополя-Нового Риму
На зустрічі з представниками уряду України (1993, ще до накладення анафеми на Філарета):
"Філарета ніхто не визнає як архієрея” [1]
26 липня 2008 у Києві у промові на Софійській площі:
"...після анексування України Росією і під тиском Петра І, Вселенський Патріарх Діонісій IV розсудив, що за тогочасних обставин стало необхідним церковне підпорядкування Української Церкви Московському Патріархатові (1687 р.), щоб не примножувати бід побожного українського народу і щоб він був під православним політичним проводом - хоча українська ієрархія сильно і одностайно противилася цьому рішенню, рішенню, що дорівнювало нанесенню явної шкоди канонічним правам Церкви-Матері. [...] Церква-Мати має не тільки право, а й обов'язок підтримувати в межах усталеної Православної традиції будь-яку конструктивну і перспективну пропозицію, яка б якнайшвидше ліквідовувала небезпечні поділи в церковному тілі, «щоб зло не стало більшим» для Святої Церкви в Україні і Церкви взагалі."[15]
27 липня 2008 у Києві у проповіді після Літургії на Володимирській гірці:
"Константинопольська Церква-Мати страждає разом з найдорожчою донькою - Українською Церквою через небезпечні розділення її церковного тіла і переживає так, ніби це було її тіло. Сподівається на швидке і повне досягнення любої Богові єдності. В той же час вона звертається до всіх учасників тривалого церковного протистояння вважати своїм власним обов’язком в - ім’я Господа Бога! - діяти щиро, роблячи все можливе для досягнення миру і єдності, щоб зло не загартувалося часом, не погіршились очевидні наслідки духовної і соціальної згоди українського народу."[16]
Григорій, архієпископ Фіатирський та Великобританський (Предстоятель Великобританської Архієпархії Вселенського Патріархату)
В офіційному інтерв’ю від імені Константинопольської Церкви (2005):
"Питання: Як відноситься Константинопольський Патріархат до бід української землі, зокрема до перенесення кафедри уніатів зі Львова у Київ та до філаретівського розколу?
Відповідь: І ієрархія, і наші віруючі засудили дії уніатів. Вселенський Патріарх розцінив їх як прозелітичні. Те ж стосується і розкольників. Цим засмучені і православні, і Вселенський Патріархат. Вселенський Патріархат визнає лише канонічну Українську Православну Церкву, що очолюється митрополитом Володимиром. Патріархія схвильована, оскільки ця ситуація не приносить користі всесвітньому Православ’ю. Нам зрозумілий біль, який переживає Православна Церква - з одного боку уніати, з іншого - така схизма, з третього - безліч протестантських груп, що займаються широкою діяльністю. Ми молимось, щоби Церква і народ в Україні знайшли шлях, не зрадили традицію Х століття, коли святий князь Володимир приніс Православ’я у цю країну з Константинополя.
Питання: Яким Ви бачите шлях об’єднання православних в Україні?
Відповідь: Безперечно, об’єднання повинно відбуватись через покаяння розкольників, через прощення, умиротворення. Канони - це путівник, це орієнтир, котрий допомагає сучасній Церкві прийняти правильне рішення. І діалог потрібен безперечно. Сам Бог веде діалог, тому діалог потрібен і нам." [2]
Калліст (Уер), митрополит Діоклійський (Великобританська Архієпархія), один з найвідоміших сучасних богословів
В особистому інтерв’ю (2007):
"Коли я приїжджаю в Україну, я йду лише в ті православні церкви, котрі належать канонічній юрисдикції Московського Патріархату. І я ніколи не піду в храми так званого "Київського Патріархату", котрі під Філаретом. Для мене це приклад нового розколу, до якого ми повинні відноситись з певною суворістю. За певних обставин, з пастирських позицій, ми можемо приватним чином розмовляти і спілкуватися з людьми, що ходять у філаретівські храми, але я ні в якому разі не бажаю приймати участь у будь-яких офіційних богослужіннях, і навіть не хочу заходити у їхні церкви. Це нова схизма, що безпосередньо пошкоджує Православну Церкву" [3]
Іов (Геча), архідиякон, викладач Свято-Сергіївського богословського інституту в Парижі
"Для православних віруючих Франції, для всього академічного складу викладачів і студентів нашого богословського інституту проблема розколу в Україні є хвилюючим питанням. Ми поділяємо ту богословську і догматичну точку зору, що в Україні єдиною канонічною Церквою є Українська Православна Церква, що має статус широкої автономії і самоврядності. Розкол - це еклезіологічна єресь, тому що його представники вважають, ніби вони знаходяться вище соборної свідомості Церкви і що вони можуть самі вирішувати певні внутрішньо-церковні питання. Це абсолютно неможливо з канонічної точки зору. Звичайно, ми бачимо, що в Україні є великий потенціал для утвердження Помісної Церкви. Але це питання повинно вирішуватись соборно - у консультаціях Матір'ю-Церквою - Російською Православною Церквою. Те, що розкольники промовляють православний Символ Віри, недостатньо і ні про що не говорить. Потрібно ще й бути в цій Церкві, тобто бути в євхаристійному спілкуванні з іншими Помісними Православними Церквами, що ми продемонструвати в Києві. Вони ж не знаходяться у такому єднанні з жодною Православною Церквою світу. Сумним почерком розкольників є їхня агресивність, прагнення будь-якою ціною утвердитися в лоні якої-небудь законної Церкви. Вони засилають своїх делегатів в інші країни, шляхом обману намагаються представити себе як канонічну Церкву. Але в Церкву Христа Спасителя обманним шляхом не увійти" [13, стор. 218-219]
Феодор ІІ, Папа і Патріарх Олександрійський і всієї Африки
Звернення до митрополита Володимира (Сабодана) під час візиту в Україну (2007):
"Ваше Блаженство, у свій час сюди, в Україну, приїжджали Мелетій Пигас і Кирило Лукарис - для того, щоб захистити Православну Церкву від унії. Вони були насельниками того ж монастиря на острові Крит, що і я. Подібно до них я хотів би заявити, що Ви є канонічним Предстоятелем Української Православної Церкви, і всі ми, Православні Церкви, шануємо Вас як одного з нас. І Ви, і архієреї Вашої Церкви мають благодать Святого Духа. Тому я закликаю український народ об'єднатися навколо канонічного Предстоятеля. Україна - це велика й сильна країна. І тому її народ повинен триматися канонічної Православної Церкви. ... Можете бути впевнені, що Олександрійський Патріархат завжди буде разом з Вами" [4].
Алексій, митрополит Карфагенський
Від імені Олександрійської Церкви (2005):
"Ми прибули [в Київ], щоб привітати Блаженнішого Митрополита Володимира, велику людину, старця, що вніс великий вклад у всесвітнє Православ’я, а також, щоб поздоровити усіх і засвідчити єдність Православ’я і згоду поміж нашими архієреями і Церквами... В даний час ви знаходитесь на начальному етапі відновлення церковного життя, і необхідні терпіння та молитва. Вони необхідні і по відношенню до розколів. Ми молимо Бога, щоб ця проблема спрямувалась до найбільш правильного рішення, яке б ґрунтувалось на святих канонах Православної Церкви. Молимось, щоб Господь просвітив усіх, дав усім сили для об’єднання" [2]
Хризостом, митрополит Карфагенський
Від імені Олександрійської Церкви (2001):
"Я представляю Блаженнійшого Петра VII, Папу і Патріарха Олександрійського і всієї Африки. Розкол - це проблема не лише Української Церкви, але й усього Православ'я. У Церкві має бути порядок... Ми приїхали, щоб засвідчити канонічну єдність з митрополитом Володимиром. Крім нього, ми інших не знаємо" [13, стор. 216]
Савва, митрополит Басри, Харана і Гір Арабських
Від імені Антиохійської Церкви (2005):
"Ми приїхали сюди, щоб поділити свято ювілею з владикою Володимиром, передати йому привітання від нашого Патріарха Антиохійського і всього Сходу Блаженнійшого Ігнатія ІV, підтвердити нашу єдність з Православною Церквою в Україні. Для нас найважливіше - це єдність Православ’я. Будь-яка зміна в устрої тої чи іншої Церкви не може бути спонтанною. Це питання потребує максимальної обережності, компетентності, не терпить поспішних та емоційних дій. Абсурдним є втручання політиків у справи Церкви. Все у світі здійснюється виключно по волі Божій, і в будь-якій ситуації віруюча людина повинна повністю вручити себе у руки Промислу Божого. Ми молимось Господу Богу, щоб Церква була вільною у вільній демократичній державі, щоб Православній Церкві України було повернене все її майно, відібране атеїстичною владою. Ми приїхали, щоб свідчити про об’єднання православних навколо владики Володимира" [2]
Георгій (Ходр), митрополит Гір Ліванських
В особистому інтерв'ю (2006):
"Перш за все нам необхідно зрозуміти причини розділень. У вас - це утвердження українського націоналізму чи щось інше? Чи принцип "одна держава - одна церква"? Цей принцип не є канонічним. Він може застосовуватись, але він не заснований на канонах. Усе, що відбувається у церкві, повинно вирішуватись у згоді, соборно. Принцип "одна держава - одна церква" з'явився після балканських війн, звільнення від турецького поневолення і пізніше. Цей принцип можливий, якщо на його основі формується одна, єдина Церква за згодою віруючих, якщо це не призводить до розділень... У Церкві не може бути ніякого націоналізму. Кожна людина у Церкві повинна почувати себе вільно, не відмовляючись від своєї національної ідентичності. Це дуже важливо для молодих держав, таких як Україна. Усі ви належите одній країні, одній державі, оскільки таке волевиявлення більшості людей. Але питання націоналізму не повинно проникати всередину Церкви. Церква є Церквою Христа, котра одна й та сама у Києві, Москві, Санкт-Петербурзі та інших містах. Це не російська чи українська Церква, а Церква Христова в Україні, Росії і так далі. І українці, і росіяни - такі ж православні. Ми разом приймаємо участь у богослужінні, співслужимо. У нашій країні є така ж проблема, але не в нашій Церкві. Одні вважають себе ліванцями, інші арабами, але в Церкву це розділення не проникає взагалі" [6]
Нифонт, єпископ
Від імені Антиохійської Церкви (2001):
"Я гордий з того, що представляю тут Блаженнійшого Ігнатія, Патріарха Антиохійського і всього Сходу, Предстоятеля нашої найдревнішої Церкви, у котрій вперше прозвучало ім'я "християнин". Ми визнаємо лише Церкву, очолювану митрополитом Володимиром, і наполегливо відстоюємо канони Церкви. Розкол - це гра, створена для того, аби розділити народ, адже те, що розділяє Церкву, розділяє і народ" [13, стор. 216]
Феофіл ІІІ, Патріарх Єрусалимський
У повідомленні новин (2005):
"Блаженніший Патріарх Феофіл констатував, що свята Єрусалимська Церква беззастережно виявляє свою молитовну підтримку канонічній Українській Православній Церкві, яка перебуває в євхаристичному єднанні з усім Православним світом, успішно звершуючи свою спасительну місію євангельського благовістя" [7]
Архімандрит Стефан (Диспірагіс)
Від імені Єрусалимської Церкви (2005):
"Це велика рідкість - відвідати Київ, особливо у ювілей Київського Митрополита, оскільки він своєю діяльністю приносить велику користь для всієї Православної Церкви і для Української Православної Церкви зокрема. Митрополит Київський - дуже шанована особистість, і священнослужителя Святої Землі [Палестини - ред.] відносяться до нього з великою любов’ю. Ми співпереживаємо канонічній Церкві в Україні, нам відомо про дії уніатів - перенесення кафедри зі Львову у Київ - та про дії розкольницьких угрупувань. Нас це все турбує, але ми віримо, що Його Блаженство Митрополит Володимир як освічений, досвідчений та діяльний ієрарх зможе багато здійснити у вирішенні цих питань. У Гроба Господнього усі священнослужителі Єрусалимської Церкви перебувають у постійній молитві про мир серед православних України" [2]
Алексій ІІ (Ридигер), Патріарх Московський і всієї Русі
В офіційному виступі (2000):
"Якщо говорити про розколи, то найбільш болючим продовжує залишатись розкол в українському Православ'ї. Українська Православна Церква під керівництвом Блаженнійшого митрополита Володимира є найбільш численною і єдиною канонічною Православною Церквою на території України. Їй доводиться здійснювати своє служіння у надзвичайно важких умовах... Щоб уникнути небезпеки якої-небудь конфронтації між двома Патріархатами через українську церковну проблему, ми вступили у переговори з Константинопольським Патріархатом у надії, що через співробітництво двох Церков і за підтримки усієї Православної Повноти зможемо знайти правильне рішення, що посприяє подоланню розколів і об'єднанню українського Православ'я... Київський Собор [2000-го року] закликав усіх православних віруючих України перш за все припинити міжконфесійне протистояння і тільки після канонічного уврачування розколу приступити до соборного рішення питання про подальший канонічний статус Української Православної Церкви. Вважаю корисним і своєчасним підтримати позицію Преосвященних архієреїв Української Православної Церкви, що висловлена ними на Київському Соборі та надати якнайширшу підтримку по подоланню розколу та об'єднанню Православ'я в Україні" [14]
Василій, єпископ Зворнічко-Тузланський
В інтерв’ю (2006):
"Розкол - це діяльність диявола. Там, де немає сили віри, там і з’являється це страшне явище. Це прояв людської гордості. Тому відношення до дій розкольників в Українському Православ’ї, як і в інших місцях православного світу, завжди є і буде негативним" [5]
Від імені Сербської Церкви (2005):
"Ми знаємо владику Володимира як людину великої духовності, що має любов до кожного. Хрест, що йому вручив Господь, він несе достойно. Ми молимось за Його Блаженство і всю Українську Православну Церкву, за братський український народ, щоб тут воцарився мир і любов поміж усіма православними. Цей славний день настане, коли всі українці об’єднаються під одним омофором - омофором Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Ми знаємо, як важко сьогодні Його Блаженству. Знаємо і про недружній крок Католицької Церкви, що перенесла кафедру уніатів у Київ. Це розходиться з заявами і деклараціями Римської Церкви, що закликає до діалогу і дружби. Знаємо про розколи. Невже їхні проводирі в Україні не розуміють, що розкол - великий гріх? Ми молимось про те, щоб Бог дарував сили, аби ієрархія канонічної Церкви, ведена Святим Духом, змогла подолати усі проблеми з якими вона стикається сьогодні" [2]
Від імені Сербської Церкви (2001):
"Наша Церква має велику любов до Української Православної Церкви. Ця Церква пройшла Голгофу, і ми очікуємо Її Воскресіння і Воскресіння усього українського народу. Розділення - це справа диявола. Розкольники повинні прийти до Христа, вклонитися і сказати: "Господи, прости мені гріхи мої, і прийми мене як вірного раба Твого". Іншого шляху немає" [13, стор. 216]
Кассіан, єпископ Нижнього Дунаю
Від імені Румунської Церкви (2005):
"Ювілей Блаженнійшого Митрополита [Володимира] свідчить про єдність Світового Православ'я. Радість Української Православної Церкви - це радість і Румунської Православної Церкви. У нас така ж літургія і такі ж святі. Тут є делегації усіх Православних Церков. І ми приїхали сюди до єдиної канонічної Церкви в Україні. Українська Православна Церква - невід'ємна частина вселенського канонічного Православ'я" [2]
Гавриїл, митрополит Ловчанський
Від імені Болгарської Церкви (2005):
"Ми ще раз підтверджуємо, що Українська Православна Церква, очолювана владикою Володимиром, - єдина канонічна Церква в Україні, котру признають усі Помісні Православні Церкви, у тому числі й наша... Православна Церква в Україні, як я вважаю, є в якомусь сенсу мученицькою Церквою. Тут ми відчули дух страждань, котрий схиляє нас до того, щоб тісніше спілкуватися з православними братами України і в міру сил підставляти наше плече, молитися Господу про допомогу у подоланні ваших розколів. У Болгарії ми пройшли крізь тяжкий час розколів і беззаконь. І як тільки влада перестала підтримувати розколи, стала на шлях законності, розділення було подолано. По-моєму, іншого шляху немає. І у вас, і у нас влада була каталізатором розколу, вона ж і повинна його знищити. Нині болгарські розкольники не мають жодного храму. У них відібрали все, хоча раніше влада допомагала їм захоплювати наші храми. Вони не мають ніякої церковної влади. Такий шлях подолання розділення, думаю, може бути втілений і в українських умовах. Деякі з політиків засуджували цей крок, але народ переважною більшістю це прийняв і не захотів підтримувати розкольників. І всім стало набагато легше, оскільки в країни зникло розділення. Ми консолідувались усередині країни і стали жити мирно, а держава стала більш єдиною" [2]
Владика Гавриїл згадує болгарський розкол (так званий "Болгарський Альтернативний Синод"), який, між іншим, з самого початку підтримував Михайло Денисенко (Філарет).
Нафанаїл, митрополит
Від імені Болгарської Церкви (2001):
"Ми знаємо, що таке розкол, і тому Святійший Патріарх Максим благословив нас не тільки бути присутніми на торжествах [з нагоди 950-ліття Києво-Печерської Лаври], але й висловити свою підтримку і любов Блаженнійшому Володимиру, митрополиту Київському і всієї України. Розкол - це брехня, яка не може бути довгою. Розкольники мріють про визнання, але це неможливо. У них єдиний шлях: повернення у ту Церкву, яку заснував Христос" [13, стор. 216-217]
Андрій, єпископ Сагарджийський і Гурджаанський
Від імені Грузинської Церкви (2001):
"Ми з єпископом Зугдідським і Таїшським Герасимом представляємо Святійшого і Блаженнійшого Іллю ІІ, Католикоса-Патріарха всієї Грузії. Ми визнаємо лише Церкву митрополита Володимира. Українські розкольники приїздили у Грузію, але ніколи Грузинська Православна Церква не підтримає жоден розкол, тому що це завжди обман. У мене була можливість прогулятись по знайомому мені Києву, я зайшов у Володимирський собор і хотів помолитись. Але я навіть не міг подумати, що ця святиня не належить Православ'ю, безблагодатна і православна людина не може там молитись. Мені було дуже скорботно, неприємно, і я поквапився вийти" [13, стор. 216]
Василіос, єпископ Триміфунтський
Від імені Кіпрської Церкви (2001):
"Розкол в Україні - це велика і серйозна проблема, котра повинна вирішуватись тим органом чи Собором, який компетентний її вирішити. За запрошенням Української Православної Церкви у цьому Соборі можуть прийняти участь представники інших Помісних Церков. Шлях вирішення цієї проблеми повинен бути строго канонічним" [13, стор. 217]
Христодул, архієпископ Афінський і всієї Еллади
У привітанні на ювілей митрополита Володимира (2005):
"Знаючи братські труди і безперестанне опікування і довготерпіння Вашого Високопреосвязенства, на протязі якого благодать Святого Духа зробила Вас предстоятелем канонічної Православної Церкви в Україні у часи тяжкі, у часи великих випробувань для неї, але також протягом усього Вашого архієрейського служіння Церкві Христовій, вважаєм, що Православна Церква в Україні достойно радіє сьогодні, шануючи свого Ангела Охоронця, адже у високошанованій Вашій особі вона визнає хранителя традицій і догматів віри Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, а також рішучого захисника її канонічних прав. Ми, Високопреосвященнійший співбрат, маємо неухильну впевненість, що Ваше Високопреосвященство є знаряддям Божественного Промисла, оскільки Ваш життєвий шлях у Церкві явив силу і славу всесильного Бога. Цей факт є безсумнівним плодом трудів і безперестанних молитов Вашого Високопреосвященства" [9]
У зверненні до митрополита Володимира (2001)
"Наша Мірність від імені всієї Повноти святійшої Елладської Церкви запевняє Вас, що у Вашій особі ми визнаємо канонічного митрополита Київського і всієї України, істинного і єдиного хранителя апостольської спадкоємності в святійшій Православній Церкві України" [13, стор. 215]
Феологос, митрополит Сереський і Нигрітський
Від імені Елладської Православної Церкви (2005):
"Унія - це структура, котру не приймає ніхто у Церкві Христовій, у тому числі й наша Елладська Церква. На жаль, Греко-католицька церква, хоч і говорить про зменшення розділення між нашими Церквами, але приймає такі рішення, з якими ми, православні, ніколи не зможемо погодитися. Це ж стосується і розколів. Розкол не приймається Церквою, і ми приїхали сюди, щоб показати, що підтримуємо канонічну Українську Православну Церкву, перебуваючи з нею у єдності" [2]
Савва, митрополит Варшавський і всієї Польщі
Звернення до митрополита Володимира (2005):
"Блаженніший Владико! Твоє життя - це дар Твоєму українському народові, з якого Ти прийшов на світ. Його добру віддав Ти своє життя, намагаючись служити йому вірно всюди там, де Ти перебував - за кордоном чи на рідній землі. Здійснивши місію Церкви поза межами України, прибув Ти на Богом благословенну землю, повернувся додому, щоб, як сам Ти сказав, “служити Богові, людям і незалежній Україні». Прибув Ти в той момент, коли Твоя Церква переживала випробування смути, коли був порушений мир Церкви і зло почало приносити плоди, сіючи незлагоду та порушення церковного ладу. Став Ти мужем провидіння. Як людина сповнена добра, смиренності, спокою та послуху відносно Матері Церкви приступив ти до злагоджування деструктивних настроїв і будування канонічної єдності Церкви і українського народу. Для народу став Ти «фундаментом і стовпом правди». Так сприймає Тебе все Православ'я і наша Польська Церква. Незважаючи на превеликі труднощі, значуща частина українського народу має в Тобі духовного керманича... Я зокрема прагну звернути увагу на близькі контакти наших Церков - Української та Польської. Контакти ці та співпраця тривають століттями. Це звідси, з Києва, дійшло Православ'я на східні землі Польщі. У XVI столітті розділяли ми спільно, як одна митрополія, кризу, що зродилася внаслідок Берестейської унії. Святий Петро Могила був першим митрополитом, визнаним польським королем у 1620 році. Це він відродив православну ієрархію у Речі Посполитій в поунійну пору. Монахи Києво-Печерської Лаври виконали іконографію у Супраслькій Лаврі. Особливим чином, духовним, єднали та єднають нас монастирі такі, як Почаївський, в Кременці, Корці, Зимному, Дермані та інші. Значить це, що відбувається постійне духовне взаємопроникання. І за це дякуємо Богові. Взаємне духовне православне збагачування та проникання нині необхідні, бо ж сильне сьогодні зло розподілу. Ніхто інший, як лиш ми, лідери Церкви, маємо в цьому відношенні для виконання особливу роль. Святий Ігнатій Богоносець писав колись християнам Малої Азії: «Виявляйте один одному пошану, завжди бережіть між собою любов в Іісусі Христі. Нехай посеред вас завжди буде те, що єднає, а не те, що розділяє». Блаженніший Владико! Ти здійснюєш це на українській землі. Бог Тобі з підмогою!" [8]
Ієремія, архієпископ Вроцлавський і Щецінський
В офіційному інтерв'ю (2006):
"... Його Блаженство - це ієрарх-мученик, котрий прийняв служіння Першоієрарха Української Православної Церкви у надзвичайно тяжкий час. Тоді, коли здавалось би, Церква може жити вільно, опікуватися вірними чадами і повернутися до тієї ролі, яку вона виконувала в Україні від Хрещення Русі і ще раніше, виховуючи і облагороджуючи народ, ведучи людей шляхом у Царство Небесне. На жаль, нині ми бачимо руйнівну діяльність багатьох місіонерів і сект, котрі як хижі вовки накинулись на святу землю і український народ, щоб відірвати від Православної Церкви її вірних чад. А оскільки не можна було так легко відірвати, то вирішили хоча б розколоти і відірвати від Вселенського Православ'я. Служіння в такий час є воістину мученицьким, оскільки це не лише фізична праця, а й духовні страждання від того, що так багато чад відторгнуто від істинного Тіла Христового. [...] Я думаю, що в найближчому майбутньому стихнуть розколи і люди розберуться, де благодать не вичерпується, а де її взагалі немає. [...] Ми дуже сумуємо через розкол в Україні, вважаємо, що це трагедія, котра торкається не лише життя Української Церкви, а й відноситься до життя кожної Помісної Церкви. Думаю, що з плином часу, віруючі люди побачать, що є правда, а що є неправда, особливо, що є правда і неправда духовна. І віра згасить розкол, молитвами святих Києво-Печерських, і молитвами усіх святих землі української. Хотілося б також, щоб люди розумні, що знаходяться в розколі, усвідомили це раніше, повернулись якнайшвидше у лоно канонічної Церкви, і священнослужителі, рукопокладені ще в канонічній Церкві, не вводили в оману вірних. Неканонічна ієрархія і священство можуть принести Україні дуже багато труднощів і біди у християнському служінні та завадити нормальному духовному життю" [10]
Авель, архієпископ Люблінський і Холмський
Від імені Польської Церкви (2001):
"Я щасливий, що за благословенням Предстоятеля нашої Церкви Блаженнійшого митрополита Савви можу представляти православних Польщі на цих торжествах [з нагоди 950-ліття Києво-Печерської Лаври]. Те, що тут зібрались представники усіх Помісних Церков світового Православ'я, свідчить про нашу соборну єдність, про те, що ми є єдиною канонічною Православною Церквою. Ми переживаємо за ситуацію в Україні, молимося, щоб усім розкольникам - філаретівцям і автокефалістам [прихильникам УАПЦ] - Господь дав дар покаяння, і вони повернулись у дім Отчий. У нас хороші, близькі відносини з Константинопольським Патріархатом, але якщо Константинополь буде втручатись, я це відповідально кажу, у внутрішні справи канонічної Церкви в Україні, то Польська Церква, весь єпископат будуть першими ворогами Константинополя" [13, стор. 217]
Іоанніс, митрополит
Від імені Албанської Церкви (2001):
"Ми знаємо про непросту ситуацію в Україні. Ми приїхали сюди, аби підтримати канонічну Церкву митрополита Володимира, і надіємось, що всі люди в Україні будуть їй вірними. Ця Церква - благословення для України і українського народу" [13, стор. 217]
Николай, архієпископ Прешівський, митрополит Чеських Земель і Словаччини
У привітанні митрополита Володимира з ювілеєм (2005):
"У Вашому відповідальному служінні Церкві Христовій ми бачимо ревного захисника святого Православ'я, мудрого архіпастиря православних віруючих в Україні. Ми дякуємо Господу, що Він дає Вам сили свідчити про святе Православ'я, за словами апостола Павла: "допоминайся вчасно-невчасно" (2 Тим. 4, 2), коли треба відстоювати віру, традицію отців і єдність святої Православної Церкви. Нас радує, що у Вашій особі православний народ в Україні прагне жити за канонами Церкви і що ради істини він готовий жертвувати собою.
У Православній Церкві як завжди, так і зараз дуже важлива єдність. Без єдності немає соборності, немає любові, немає святості. Сьогодні ми всі молимось, аби Господь дав Вам багато духовниз сил для того, щоб усі православні в Україні і у всьому світі могли возлюбити один одного і єдиним серцем сповідати Спасителя нашого Ісуса Христа.
Є багато причин, чому з'являється розбрат, але залишається лише одна можливість, як їх подолати, - це залишитися вірним істині і любові, бо тільки істина і любов Христова можуть принести перемогу над злом.
Вас, Ваше Блаженство, обрав Господь, щоб Ви стали на чолі істини святого Православ'я в Україні. Ваше архіпастирське служіння проходить у складних умовах. У цих умовах знаходиться Церква, яка є Тіло Христове, і тому служити цій Церкві не значить володіти лише пастирськими здібностями, але, перш за все, бути співробітником Господа у справі спасіння. Ми віримо, що невдовзі весь православний народ України знайде єдиний шлях до спасіння у Церкві Христовій, об'єднавшись навколо Вас, і просимо у Господа, щоб Він благословив Ваші труди як Предстоятеля Української Православної Церкви і дарував Вам багато духовних сил для служіння на ниві Христовій" [11]
Іоанн, єпископ Михаловський
Від імені Церкви Чеських Земель і Словаччини (2001):
"Розкол в Україні повинен долатись лише на базі Святого Православ'я і Канонів Церкви. Хто відійшов, той відійшов. Наша Церква визнає лише Блаженнійшого митрополита Володимира" [13, стор. 218]
Герман, архієпископ Вашингтонський, митрополит усієї Америки і Канади
В офіційному інтерв'ю (2006):
"Вже той факт, що сюди [в Київ] приїхало багато владик, говорить про канонічність Митрополита Володимира і канонічність його Церкви в Україні. Приїзд єпископів Помісних Церков свідчить про єдність нашої віри і єдність Православних Помісних Церков. Підносячи наші молитви Господу з віруючими нашої Церкви, ми молимося і про тих, хто відпали від Неї. На жаль, деякі люди думають не про Церкву, а про свої особисті амбіції. Політична ситуація здійснює впливи, і люди, які могли б відстоювати істинність Православ'я, через свої власні амбіції, погляди, роблять зовсім протилежне. Здійснюючи спільні молитви, ми молимося про об'єднання всіх віруючих, і будемо покладатися на Волю Божу, щоб воно відбулось, якщо не зараз, то в майбутньому. Блаженнійший Митрополит Володимир захищає і до останнього подиху буде захищати канонічне Православ'я. Він завжди достойно ніс свій тяжкий хрест, і Господь посилає йому тих людей, які допомагають йому цей хрест нести" [12]
Серафим, єпископ Оттавський і Канадський
Від імені Православної Церкви Америки (2001):
"Я прибув за благословенням Блаженнійшого Феодосія, архієпископа Вашингтонського, митрополита всієї Америки і Канади. Розкол - це завжди трагедія. Якщо станеться, що якась з Церков визнає розкол, то це не вирішить проблему, а призведе до додаткового розколу, а тому це просто неможливо. Розкол - це спокуса, але це не випробування від Бога, а спокуса від диявола. Розкольники повинні покаятися, ми ж не повинні від них відвертатись" [13, стор. 218]
1. Дияк. Олександр Драбинко. Чому розкольницькі угрупування в Україні звуться неканонічними? // http://orthodoxy.org.ua/uk/mejkonfessionalnyy_dialog/2007/06/11/8445.html
2. Ієрархи Помісних Церков висловились про стан справ в Україні (2005) // http://www.pravoslavie.ru/news/051213122209
3. Митрополит Калліст (Уер). "У вирішенні українського питання ми не повинні шукати переваг один перед одним" (інтерв’ю, 2007) // http://orthodoxy.org.ua
4. Патріарх Олександрійський Феодор II закликає український народ об’єднатися навколо канонічного Предстоятеля (2007) // http://orthodox.org.ua/uk/oleksandriyskiy_patriarh_u_kievi
5. Єпископ Зворнічко-Тузланський Василій ."Де немає сили віри, там з'являється розкол" (2006) // http://www.pravoslavye.org.ua/index.php?r_type=news&action=fullinfo&id=11900
6. Митрополит Гір Ліванських Георгій (Ходр). "Ніщо не в змозі запалити серця людей, окрім самого Євангелія" (2006) // http://orthodoxy.org.ua/uk/node/4427
7. Предстоятель Української Православної Церкви зустрівся з новообраним Єрусалимським Патріархом Феофілом ІІІ (2005) // http://archiv.orthodox.org.ua/News-R_ooua.php?id=699
8. Привітання Блаженнішого Савви, Митрополита Варшавського і всієї Польщі (2005) // http://www.pravoslavye.org.ua/index.php?r_type=article&action=fullinfo&id=9830
9. Послання Блаженнійшого Христодула, Архієпископа Афінського і всієї Еллади (2005) // http://www.pravoslavye.org.ua/index.php?r_type=article&action=fullinfo&id=9832
10. Архієпископ Вроцлавський і Щецінський Ієремія. "Його Блаженство - це ієрарх-мученик, що прийняв служіння у надзвичайно важкий час" (2005) // http://www.pravoslavye.org.ua/index.php?r_type=news&action=fullinfo&id=11901
11. Привітання Блаженнійшого Николая, архієпископа Прешівського, митрополита Чеських Земель і Словаччини // http://www.pravoslavye.org.ua/index.php?r_type=article&action=fullinfo&id=9829
12. Блаженнійший Герман, архієпископ Вашингтонський, митрополит усієї Америки і Канади. "Приїзд єпископів Помісних Церков свідчить про єдність нашої віри" (2006) // http://www.pravoslavye.org.ua/index.php?r_type=news&action=fullinfo&id=11899
13. Диак. Александр Драбинко. Православие в постоталитарной Украине (вехи истории). К., 2002.
14. Доклад Патриарха Московского и всея Руси Алексия II на юбилейном Архиерейском Соборе Русской Православной Церкви 13-16 августа 2000 года // http://orthodox.org.ua/ru/node/538
15. Промова Вселенського Патріарха Варфоломія І на Софійській площі 26 липня 2008 // http://orthodoxy.org.ua/uk/dopovidi_ta_promovi/2008/07/26/17703.html
16. Проповідь Вселенського Патріарха Варфоломія І на Володимирській гірці 27 липня 2008 // http://orthodox.org.ua/ru/novosti/1020_letie_kreshheniya_rusi/2008/07/27/3300.html
Уклав Дмитро Кузьменко