У 1714 році над річкою Журавкою (Жоравкою) полковник Іван Сулима заснував хутір. 28 липня 1781 року вийшов універсал, що надавав право на володіння хутором дружині Івана Сулими, а 31 січня 1728 року поселення перейшло у спадок його синам. У 1762 році тут мешкало 48 родин у 36 хатах.
Відомостей про існування церкви у Сулимівці до ХХ століття немає.
Протягом 1902-1903 років територією всієї Російської імперії збиралися кошти для будівництва храму у селі Сулимівка. Цим займався житель села Пилип Кирик (1854 р.н.), що працював перевізником соснового лісу. У цей час у своєму сулимівському маєтку проживала бояриня Єлизавета Вільгельмівна Дзевоновська, полька за національністю. Вона виділила ділянку землі для храму, а згодом поставила у ньому різьблений позолочений іконостас. Її дочка Роза подарувала храму живописну ікону "Голгофа".
У будівництві храму приймали участь багато людей, але особливо слід відзначити Софронія Максимовича Дворника, ієродиякона, а згодом архімандрита Гетсиманського Чернігівського скиту Троїце-Сергієвої лаври. Він був одним з семи братів у родині, після того, як став монахом, віддав свою ділянку землі під будинок священика. Ієродиякон Софроній зібрав суттєву матеріальну підтримку для будівництва храму. Також завдяки йому і на кошти монаха Іоанникія у майстернях Троїце-Сергієвої лаври були написані ікони для іконостасу. Отець Софроній приймав участь в освяченні храму і згодом неодноразово приїжджав на святкові богослужіння. У закладці першого каменя взяв участь генерал Катеринич з села Гензерівка. Зводив храм майстер Кабанов.
Почалась війна, а згодом революція, що принесла нашому народу багато лиха та 70 років переслідування Православ'я безбожним комуністичним режимом. Після закриття Гетсиманського скиту близько 1922 року у Сулимівку приїхав архімандрит Софроній і привіз з собою скриню з церковними книгами та речами. Родичі боялись спілкуватись і допомагати служителю Церкви. Отець Софроній пожив трохи у брата Дмитра і зрозумів, що своєю присутністю може зашкодити близьким. Тому вирішив виїхати до Росії і попросив брата допомогти йому дістатися з речами до залізниці.
Існує дві версії подальшої долі архімандрита Софронія. Частина старожилів говорить, що він виїхав у Росію і більше не повертався. Але решта розповідають зовсім інше.
Найближча залізнична станція була тоді в Кононівці, туди й повезли конями з возом отця Софронія Михайло Кругляк і Серафим Власенко. Михайло був одружений на Насті, дочці Дмитра Дворника, і був бригадиром тракторної бригади. Вони виїхали за село (мабуть рано вранці) і на полі, що зветься "жаб'яче око", вбили отця Софронія. Речі забрали, тіло закопали в землю, а згодом переорали поле, щоб сховати сліди свого злочину. Обидва вони згодом постраждали - Михайло помер під час війни, а Серафим повісився.
1 червня 1924 року у селі відкрилась комсомольська організація, секретарем якої став Павло Макарович Шпак. Комсомольці розгорнули антиправославну агітацію, а згодом вигнали священика отця Микиту з дружиною з дому, який належав Церкві, та стали влаштовувати там свої зустрічі. Отцю Микиті довелось жити з матушкою у сараї. Церква, що раніше була переповнена віруючими, поступово спорожніла. Згодом священика без речей вивели з їхнього останнього притулку і вивезли у невідомому напрямку. Більше їх не бачили.
У 1930 році було створено колгосп, храм зачинено і розорено. Іконостас був розбитий комсомольцями, дзвони і хрести скинуті вниз. Святі ікони рубали сокирою і використовували в польовому стані для приготування обідів. Храм було перетворено на зерносховище. Усі, хто приймав участь у цих безчинствах, отримали згодом покарання у вигляді передчасних смертей та інших нещасть. Серед них Василь Потапович Погибенко, Данило Данилович Шевченко, Петро Максимович Власенко та багато інших.
У 1942 під час німецької окупації храм було відкрито і відновлено богослужіння. Настоятелем став отець Стефан Кислий, родом з Яготина. Він служив до 1948 року. Після цього до 1959 року парафію доглядав отець Михаїл Макеєв, котрий був настоятелем Свято-Миколаївської церкви села Лозовий Яр.
У 1959 році, під час хрущовських гонінь, храм повторно закривають і розміщують у ньому музей (за іншими даними господарський склад).
Доба комуністичного режиму наближалась до завершення, коли у 1989 році мешканці села клопотали про відкриття свої церкви. Особливо багато зробила для відкриття храму колишня вчителька місцевої школи Анна Трохимівна Погибенко, що була духовним чадом отця Михайла Макеєва. Вона їздила навіть у Москву у раду зі справ релігій уряду СРСР.
8 вересня 1989 року у день Стрітення Володимирської ікони Божої Матері була зареєстрована релігійна громада і храм повернено віруючим. А 22 жовтня того ж року після багаторічного запустіння храм із собором духовенства освятив благочинний Баришівського і Яготинського району протоієрей Михаїл Макеєв. На цій службі священноначалію прислужував паламар Сергій Кисельов, йому ж доручили нести хрест попереду хресного ходу при освяченні храму. Це було символічно, бо через рік він отримав "хрест" священнослужіння у сулимівському храмі, яке отець Сергій здійснює і донині.
Невдовзі у храмі було збудовано зимовий теплий боковий вівтар на честь святого праведного Іоанна Кронштадтського. За благословенням Блаженнішого митрополита Володимира освятив його протоієрей отець Василій Богодеєв.
У 2005 році храм відмітив сторічний ювілей. Невдовзі після храмового свята Стрітення Господнього у церкві обновилась і замироточила старовинна ікона Стрітення. У тому ж році стараннями отця Сергія вдалось перекрити куполи та весь дах новим залізом, оскільки старе покриття було зроблено не дуже добре і в багатьох місцях протікало. Також було замінено хрести.
Населення села у 1910 році становило 780 осіб, у 1989 - 1088 осіб (разом з хутором Божки), у 2006 - 862 особи (теж разом з хутором).
Улітку 2007 року в селі було встановлено два поклонних хрести: один на перехресті у центрі села, а інший на в'їзді до села з боку Журавки. Хрести було освячено собором духовенства 2 вересня 2007 року.
2 січня - праведного Іоанна Кронштадтського.
15 лютого - Стрітення Господа нашого Ісуса Христа.
1905?-1924? отець Микита.
1942-1948 отець Стефан Кислий.
1948-1959 ієрей отець Михаїл Макеєв.
1989-нині протоієрей отець Сергій Кисельов.
Нинішній
настоятель
храму отець Сергій - відомий
православний поет і композитор. "Слова його пісень, що кличуть від гріха і
самотності до Буття у Христі, не можуть
залишити слухачів байдужими" (священик
Владислав Гораш). "Виконуючи Божий
обов'язок, він доводить, що найкраще на
землі - сіяти добро. В піснях своїх о. Сергій
навчає людей пізнавати Бога, підказує вірні
шляхи для праведного життя. Він завжди з
людьми, які потребують допомоги,
спілкується з ними в лікарнях, в'язницях,
школах. В першу чергу йде до знедолених, не
чекаючи, поки люди зайдуть до нього в церкву"
(лікар Данило Зубицький).
Альбоми духовних пісень отця Сергія:
З піснями у форматі .mp3 та текстами можна ознайомитися тут.
Субота - 17:00.
Неділя - 8.30.
за статтею прот. С.Кисельова
15 липня 2006