Українська Православна Церква

Офіційний сайт: www.orthodox.org.ua

Історія Української Православної Церкви

X-XVI століття - Українська Православна Церква (Руська Православна Церква) є Митрополією у складі Константинопольського Патріархату;

XVII століття - Українська Православна Церква є екзархатом у складі Константинопольського Патріархату;

XVIII століття - Українська Православна Церква є екзархатом у складі Московського Патріархату;

XIX століття - Українську Православну Церкву складають єпархії у складі Московського Патріархату, екзархат ліквідовано;

1917-1990 - Українська Православна Церква знову стає екзархатом у складі Московського Патріархату;

1990-нині - Українська Православна Церква є автономною Православною Церквою з канонічним підпорядкуванням Московському Патріархату.

Сучасна Українська Православна Церква

УПЦ є незалежною в управлінні частиною Московського Патріархату з правами широкої автономії. Самостійність УПЦ було надано Архієрейським Собором Російської Православної Церкви у 1990 році у відповідь на звернення українського єпископату до Патріарха Московського та всієї Русі Алексія ІІ і всього єпископату РПЦ.

УПЦ визнає себе правонаступницею давньої Київської Митрополії Константинопольського Патріархату (у межах України) та Українського Екзархату Російської Православної Церкви.

Предстоятель УПЦ є членом Священного Синоду РПЦ, а український єпископат приймає участь у Архієрейських та Помісних Соборах РПЦ, у виборах Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі. У той же час вплив РПЦ на внутрішній устрій УПЦ обмежений, усі рішення приймає Архієрейський Собор Української Православної Церкви.

Найбільшими святинями Української Православної Церкви є два монастирі - Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра та Свято-Успенська Почаївська Лавра.

Голова Української Православної Церкви

Головою УПЦ є Митрополит Київський і всієї України з титулом "Блаженнійший". Його резиденція - Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра. З 1992 року до нинішнього часу Митрополитом Київським є Володимир (Сабодан).

Найвищий орган управління - Архієрейський Собор Української Православної Церкви.

Для обговорення найважливіших питань внутрішнього життя Церкви періодично скликається Всеукраїнський Церковний Собор (помісний).

Статус Української Православної Церкви

Українська Православна Церква володіє усіма правами і канонічним статусом, що наближає її до рівня Помісної Церкви (Автокефальної Церкви). Однак, формально такою не є.

Існує ряд перешкод до набуття повної автокефалії:

• Складна міжконфесійна ситуація в Україні, зокрема наявність ще двох не визнаних православним світом "православних" церков, що відкололись від УПЦ.
• Різні погляди на автокефалію серед архієреїв та прихожан УПЦ - більшість виступають проти. Великою мірою завдячуючи дискредитації ідеї автокефалії М.Денисенком - вона тепер асоціюється з політикою, розколом та уніатством. Прихожани південно-східних єпархій погрожують перейти у пряме підпорядкування Московської Патріархії. А прихожани західних єпархій вже й так переважно перейшли до Української Греко-Католицької Церкви та двох розкольницьких конфесій.
• Побоювання, що Константинопольський Патріархат не визнає автокефальної Української Православної Церкви, а спробує включити її до свого складу (тобто повернути той статус, який вона мала за часів Русі). Визнання Константинополя є необхідною умовою набуття автокефалії.
• Прохолодне ставлення Московського Патріархату до ідеї автокефалії саме через відсутність одностайності у лавах УПЦ.

Статистика

За виключенням трьох областей Галичини (Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська), УПЦ є домінуючою конфесією на всій території країни.

За даними УПЦ, станом на 2001 рік до неї належать близько 35 мільйонів віруючих.

За даними Державного комітету у справах релігій на початок 2006 року, до складу УПЦ входило 10875 громад, 161 монастирів (з 4083 ченцями), 5 місій, 37 братств, 16 духовних навчальних закладів (у них 4454 слухачів), 9072 священнослужителя, 4019 недільних шкіл, 103 періодичних видання.

Стосунки Української Православної Церкви та держави

З самого початку набуття Україною незалежності стосунки з державою стали ще більш напружені, ніж були за часів СРСР. Причина полягала в поглядах тодішнього керівництва (головним чином президента Леоніда Кравчука) на роль Церкви у державному будівництві. Він вимагав негайної автокефалії, окрім того намагався залишити на посаді митрополита Філарета (Денисенка), усуненого за порушення уставу. Це втручання у внутрішні справи Церкви, попри загальну декларацію про відділення Церкви від держави, наштовхнулось на супротив серед архієреїв та прихожан.

Через цей конфлікт, за правління президента Кравчука Українська Православна Церква зазнавала справжніх гонінь і терору - силою відбирались храми, піддавались насильству віруючі та священнослужителі, при цьому був повністю закритий доступ до ЗМІ. Не допомагали навіть звернення до президента з боку голів інших православних церков, генерального секретаря Конференції Європейських Церков Жана Фішера та інших правозахисних організацій.

За правління наступного президента - Леоніда Кучми - ситуація трохи поліпшилась, хоча тиск на Церкву чинився і тоді.

Нині ситуація не змінюється на краще, а в деяких західних регіонах погіршується. Позитивні ідеї помаранчевої революції намагаються викривити і використати у своїх низьких цілях розкольницькі угрупування, що розпалюють міжрелігійну ворожнечу.

< На головну